Твір на тему українська мова це модно
Ми живемо у незалежній і демократичній країні, де люди мають право вільно висловлювати свої думки, сповідувати ту чи іншу релігію, мати той чи інший світогляд. Отже, природним є той факт, що українці мають спілкуватися рідною — українською мовою. Тим більше, що вона така чудова, мелодійна! Чому ж так сталося, що на нашій землі у сучасних містах почути чисту українську мову скоріше виняток, ніж правило?
Хтось скаже, що українська мова — немодна, несучасна. Але насправді причину цього сумного явища слід шукати глибше — в минулому нашої країни. Історія розвитку української мови мала такий само надзвичайно складний, самобутній шлях, як і історія країни в цілому. Наша рідна земля кілька разів опинялася під владою інших держав. Звісно, народ був змушений пристосовуватися до звичок цих країн — інакше можна було втратити життя. Нашим предкам доводилося розмовляти чужою мовою, бо рідна була заборонена. За радянських часів українська мова теж була у занепаді: у школах навчали російською, з екранів телевізорів і на радіостанціях можна було дуже рідко почути українську мову. Тож мимоволі почали спілкуватися “мовою усіх радянських народів”.
Та українці насправді ніколи не забували рідної мови. Українська творчість — музика, література — продовжували існувати. На жаль, злісна цензура часто не пропускала витвори українського мистецтва до широких мас, і лише тепер нам стали доступні скарби наших предків. Нам, українцям, справді є чим пишатися, адже наша мова, і в першу чергу мова літературна — унікальна. Незважаючи на всі гоніння та несприятливі історичні умови, вона продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. І тепер саме завдяки рідній мові ми маємо змогу знайомитись із загальнонаціональними цінностями, передавати їх наступним поколінням, збагачувати свій внутрішній світ, розвивати інтелект і кругозір. Ми маємо можливість вільно знайомитись із творами поетів і письменників, які ціною своєї свободи, інколи навіть життя відстоювали право на творчість.
Процес повернення нашої рідної мови на українську землю — нелегкий, і відбувається він поступово. Але, без сумніву, відбувається. І доказ тому — велика кількість цікавих українських книжок, які з’являються на полицях наших магазинів. Тут і твори класиків, перекладені українською мовою, і дитячі казки, і збірки українських пісень і віршів, і наукова література, і художні твори сучасників. Усе більше можна побачити творів сучасних талановитих авторів, які стають популярними та модними серед українських читачів. Звісно, це свідчить про те, що наші співвітчизники поступово відкривають для себе красу та унікальність рідної мови, починають любити і цінувати її.
Усе більше з’являється шкіл з українською мовою навчання. І все частіше жителі нашої країни віддають перевагу українським навчальним закладам.
Сучасні школярі мають змогу у повному обсязі вивчати рідну мову, спілкуватися нею, адже стільки цікавих підручників сьогодні надруковано саме українською. Яскраві обкладинки та ілюстрації цих книжок неодмінно привертають увагу, таку книжку хочеться скоріше узяти в руки і прочитати.
Останнім часом швидко відроджується українська культура. І ось уже лунають під час Різдва українські колядки, а на весіллях — українські приказки та народні пісні. Народна творчість — це завжди жива історія народу, його душа. З’являються нові, сучасні народні вислови, які колись стануть такою ж яскравою історичною пам’яткою для наступних поколінь, як для нас давні українські приказки та прислів’я.
Повертається українська мова і на екрани телевізорів. Тепер усе частіше можна побачити фільми, де грають українські актори, які спілкуються рідною мовою. Саме такі фільми є справжнім навчальним матеріалом для сучасних і наступних поколінь. Адже тільки вони можуть передати усю суть подій, передати українські характери, мрії, думки, бажання нашого народу. Чи могли б відобразити усю повноту українського життя, української душі такі фільми, як “Роксолана” чи “Богдан Хмельницький”, якщо б у них грали іноземні актори? Звісно, ні!
У нашій рідній мові — наша душа, і тому саме українські слова часто можуть найповніше передати наші думки, висловити наші почуття. Вони цілком відповідають нашому внутрішньому стану — і ніде в іншій мові не знайдеться аналогів щирого, мелодійного, справжнього українського слова. Наприклад, сказати: “Я тебе люблю!” може бути недостатньо, адже любити можна книгу, музику, картину, мистецтво, письменника, співака, актора тощо. А ось єдиній, рідній людині лише українською мовою можна сказати найпотаємніше: “Я тебе кохаю!”
Почуття люди висловлюють не лише словами. Усе частіше нам хочеться співати рідною мовою. Усе частіше лунають на радіо, телебаченні, на концертах і святах українські пісні. І ось уже ми мимоволі підспівуємо Ані Лорак: “Мрій про мене, мрій!”, тому що співає вона саме про те, що відчуває наше серце. І слова цих пісень якнайкраще відображають стан нашої душі.
Мова не може бути немодною чи несучасною, бо мова — це душа народу, відображення його внутрішнього світу, його самобутності. Будь-яка міцна, стабільна та незалежна держава має свою мову, адже мова об’єднує народ.
Такий народ може заявити про себе на весь голос, що він має свою землю, свою волю, свої мрії та прагнення. Саме таким є український народ, що підтверджує швидкий і неспинний розвиток української мови, української літератури, українського мистецтва тощо. Немає жодних причин сумніватися, що наша рідна мова — модна і сучасна.
Коли починаєш розмову про рідну мову, гострий біль проймає серце. Скільки перешкод було подолано на шляху її розвитку! Скільки заборон, скільки утисків вона витримала! Але вижила, вижила не завдяки чомусь, а всупереч усьому.
Ми знаємо, що мова є відбиттям людського духу, засобом для творчого перетворення матеріального світу у світ духовний, оселею буття духу, найважливішим національним ідентифікатором, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших, усвідомлюючи себе самочинним та самодостатнім суб’єктом історії.
Петро І узяв
у руки “меч духовний” і спрямував його проти нас самих. Відповідно до його указів 1708, 1709, 1720, 1721, 1726 pp. кирилицю було замінено на азбуку, яка не відповідала фонетико-морфологічній природі нашої мови. Це перервало нормативний розвиток українського правопису на два століття, закувавши мову в чужу уніформу й силоміць поєднавши її з граматичними законами мови російської.
Провідні друкарні починають працювати під наглядом цензури, з’являються підручники, які примусово впроваджували в українських школах російську вимову. Те саме стосувалося й церковних книг. Аж до кінця XVIII ст. жодна книжка, надрукована
українською мовою, не побачила світ.
Пізніше, вже після смерті Петра, з’являється ряд заборон, які знову ж таки стосувалися нашої мови, яка ніби не існує. Левова частка різних заборон припадає на часи правління Катерини II. Саме за часів її царювання з’явилась ідея “національної єдності” українського та російського народів. Цікаво, що Катерина II впровадила перейменування поселень, причому питомо українські назви, деякі козацького походження, витіснено іменами членів керівної імператорської родини або грецькими назвами: с. Домаха – Маріуполь, с. Матвіївка – м. Павлоград, м. Нова Самара – м. Новомосковськ. Назви та імена – важливий спосіб індивідуалізації етносу. Зі зруйнуванням імені зникає весь шар культури, чого і треба було досягнути.
У 1903 р. було заборонено зробити напис українською мовою на пам’ятнику першому національному поетові Котляревському.
Сучасна українська письменниця Оксана Забужко нарахувала 173 урядові постанови, які вийшли за неповних 200 років, починаючи із Переяславської ради. Однак і за радянських часів переслідування не припинились. Влада більшовиків виробила справжню стратегію нищення всього національного.
Влада не зупинялася на одних заборонах чи перейменуваннях, почалося фізичне нищення носіїв мови та культури. У 30-х роках XX ст. було знищено від 7 до 10 мільйонів селян, пізніше репресії були спрямовані на інтелігенцію: половина із всіх репресованих у Радянському Союзі письменників були українцями, триста з них було розстріляно.
Виникає закономірне питання: навіщо нищити те, чого ніколи не було і не буде? Українська родина була і буде.
Свідоме і цілеспрямоване перекручення національної політики в Російській імперії, неоднозначне ставлення до українців в Австро-Угорській імперії, в Румунії, асиміляторські дії за радянський період призвели до руйнації етнічної свідомості широких верств українського суспільства, духовного занепаду, зростання споживацького нігілізму, розбрату.
Я ріс у російськомовному оточенні, але не сприймаю цей факт як той, що примушує мене забути мову й культуру моїх предків. Я вірю, що єдина національна ідея, заснована на давніх традиціях, культурі й мові, невдовзі допоможе нашій країні подолати ряд актуальних проблем. Ми живі, і ніхто не має права заборонити нам жити й далі, народжувати дітей і сподіватися на краще майбутнє.
Твір-роздум проблеми пов’язані з конфліктами.
Ви зараз читаєте: Твір на тему: Українська мова – модна і сучасна (2 варіант)
Розрулюючи поняття того, що ми маемо зараз, ми повинні віддавати собі звіт, що «рідна мова» як понятя умовне, і сам по собі «рідна мова» як поняття зазнав крупные насильство над собою – насильство глобалізації, модернізації та урбанізації, котороепрівело до масової ассіміляціібезгосударственних народів.
Здавалося б, у чому проблема? Рідний мова-це native language, мова мого народження. Мова, яку першу освоїв в дитинстві, далеко не завжди є мовою, на якiй найлегше висловлювати свої думки (т.зв.. «Другою рідною», thinking language). І слід., Умовний Я не можу назвати язик, освоенниймной в дитинстві, але яким мені вважати – рідним? А якщо мова моіх предкiв взагалі третя, умовно якутський? Як я можу назвати язик моїх предків не рідним? Відректися від предків негоже. А що робити, якщо у мене предки разнихнародностей? Взагалі каша в голові …
До того ж, погоджуючись з таким узкімопределеніем, ми як би примиряємося з тим фактом культурно-мовного насильства, який був здійснений над нашими предками, які заради своейсоціокультурной адаптації та продвіженіяпо службі т.п. відреклися від мови своегонарода і предків як від «непрестижної». Тим більше, що найчастіше язи кібезгосударственних народів реально піддавалися приниження і дискримінації, аж до фізичного унічтоженіяобществ-носіїв цієї мови (як самийяркій приклад, це кримські татари, але з відомою поправкою можна привести приклад знищення основних стержнейтрадіціонного українського суспільства – заможного селянства і інтелігенції, репресій проти чеченського ілічеркесского народів). Слід., Змиритися з сформованим станом язиковойшізофреніі це по суті визнати «право сили», і навіть «право насильства», змиритися з процесом етномовному згвалтування! Етокак мінімум морально сомнітельнаяоперація. Це виглядає саме какузаконіваніе насильства post factum, типу, вже нічого не зміниш, так додамо насіліювід законності ?!
Ось тому відповідь «Рідна мова це мова, яку я першим освоїв в ранньому дитинстві» є невірним як чисто технічно (отлічіеязика раннього дитинства і мови удобствамишленія в багатьох випадках, що лішаетнас права зробити це логіческімопределеніем «рідної мови»), так і морально-політично ( посколькучревато закріпленням ассіміляціонногонасілія).
З таким же успіхом «рідним» можетсчітаться мову мого народу або моейполітіческой нації, які швидше за могутсчітаться «рідними» – вони рідні, тому що я їх вибираю як рідні. Так, етофеноменологіческій підхід, але як бачите, немає більш «фактологічного», «речового» підходу в умовах вже навіть не Модерну, а навіть постмодерну. Мойетніческій бекграунд, моє дитинство і язикмоего мислення – це все передумови того мого фінального вибору, спираючись на які я вважаю за краще і вибираю «рідне-для-мене». І це чесніше – і пряміше – відповідає на питання «З ким ти?». І тогдавсякім українським Колесніченко, коториепитаются використовувати помилкове визначення «рідної мови» є логіческоеопроверженіе, і всі підстави сказати: що ти, манкурт безрідний, за меняраспісиваешься? Мій Russian native languageне дає підстави вам вписувати мене в ваші неоімперські і русофільскіепрожекти. І стратегія Антоновича вже всяко благородніше, ніж стратегія Гоголя, викриттю вже Шевченком і Кулішем!
Бути за вільну, вільну украінскуюнацію, яка на своїй землі крізь бурі битв пронесла свою народність і гідність – це доблесні, ніж бути за окупантів, імперіалістів і асиміляторів!
УКРАЇНСЬКА МОВА. Ми живемо у незалежній і демократичній країні, де люди мають право вільно висловлювати свої думки, сповідувати ту чи іншу релігію, мати той чи інший світогляд. Отже, природним є той факт, що українці мають спілкуватися рідною — українською мовою. Тим більше, що вона така чудова, мелодійна! Чому ж так сталося, що на нашій землі у сучасних містах почути чисту українську мову скоріше виняток, ніж правило?
Хтось скаже, що українська мова — немодна, несучасна. Але насправді причину цього сумного явиїца слід шукати глибше — в минулому нашої країни. Історія розвитку української мови мала такий само надзвичайно складний, самобутній шлях, як і історія країни в цілому. Наша рідна земля кілька разів опинялася під владою інших держав. Звісно, народ був змушений пристосовуватися до звичок цих країн — інакше можна було втратити життя. Нашим предкам доводилося розмовляти чужою мовою, бо рідна була заборонена. За радянських часів українська мова теж була у занепаді: у школах навчали російською, з екранів телевізорів і на радіостанціях можна було дуже рідко почути українську мову. Тож мимоволі почали спілкуватися «мовою усіх радянських народів».
Та українці насправді ніколи не забували рідної мови. Українська творчість — музика, література — продовжували існувати. На жаль, злісна цензура часто не пропускала витвори українського мистецтва до широких мас, і лише тепер нам стали доступні скарби наших предків. Нам, українцям, справді є чим пишатися, адже наша мова, і в першу чергу мова літературна — унікальна. Незважаючи на всі гоніння та несприятливі історичні умови, вона продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. І тепер саме завдяки рідній мові ми маємо змогу знайомитись із загальнонаціональними цінностями, передавати їх наступним поколінням, збагачувати свій внутрішній світ, розвивати інтелект і кругозір. Ми маємо можливість вільно знайомитись із творами поетів і письменників, які ціною своєї свободи, інколи навіть життя відстоювали право на творчість.
Процес повернення нашої рідної мови на українську землю — нелегкий, і відбувається він поступово. Але, без сумніву, відбувається. І доказ тому — велика кількість цікавих українських книжок, які з’являються на полицях наших магазинів. Тут і твори класиків, перекладені українською мовою, і дитячі казки, і збірки українських пісень і віршів, і наукова література, і художні твори сучасників. Усе більше можна побачити творів сучасних талановитих авторів, які стають популярними та модними серед українських читачів. Звісно, це свідчить про те, що наші співвітчизники поступово відкривають для себе красу та унікальність рідної мови, починають любити і цінувати її.
Усе більше з’являється шкіл з українською мовою навчання. І все частіше жителі нашої країни віддають перевагу українським навчальним закладам.
Сучасні школярі мають змогу у повному обсязі вивчати рідну мову, спілкуватися нею, адже стільки цікавих підручників сьогодні надруковано саме українською. Яскраві обкладинки та ілюстрації цих книжок неодмінно привертають увагу, таку книжку хочеться скоріше узяти в руки і прочитати.
Останнім часом швидко відроджується українська культура. І ось уже лунають під час Різдва українські колядки, а на весіллях — українські приказки та народні пісні. Народна творчість — це завжди жива історія народу, його душа. З’являються нові, сучасні народні вислови, які колись стануть такою ж яскравою історичною пам’яткою для наступних поколінь, як для нас давні українські приказки та прислів’я.
Повертається українська мова і на екрани телевізорів. Тепер усе частіше можна побачити фільми, де грають українські актори, які спілкуються рідною мовою. Саме такі фільми є справжнім навчальним матеріалом для сучасних і наступних поколінь. Адже тільки вони можуть передати усю суть подій, передати українські характери, мрії, думки, бажання нашого народу. Чи могли б відобразити усю повноту українського життя, української душі такі фільми, як «Роксолана» чи «Богдан Хмельницький», якщо б у них грали іноземні актори? Звісно, ні!
У нашій рідній мові — наша душа, і тому саме українські слова часто можуть найповніше передати наші думки, висловити наші почуття. Вони цілком відповідають нашому внутрішньому стану — і ніде в іншій мові не знайдеться аналогів щирого, мелодійного, справжнього українського слова. Наприклад, сказати: «Я тебе люблю!» може бути недостатньо, адже любити можна книгу, музику, картину, мистецтво, письменника, співака, актора тощо. А ось єдиній, рідній людині лише українською мовою можна сказати най- потаємніше: «Я тебе кохаю!»
Почуття люди висловлюють не лише словами. Усе частіше нам хочеться співати рідною мовою. Усе частіше лунають на радіо, телебаченні, на концертах і святах українські пісні. І ось уже ми мимоволі підспівуємо Ані Лорак: «Мрій про мене, мрій!», тому що співає вона саме про те, що відчуває наше серце. І слова цих пісень якнайкраще відображають стан нашої душі.
Мова не може бути немодною чи несучасною, бо мова — це душа народу, відображення його внутрішнього світу, його самобутності. Будь-яка міцна, стабільна та незалежна держава має свою мову, адже мова об’єднує народ.
Такий народ може заявити про себе на весь голос, що він має свою землю, свою волю, свої мрії та прагнення. Саме таким є український народ, що підтверджує швидкий і неспинний розвиток української мови, української літератури, українського мистецтва тощо. Немає жодних причин сумніватися, що наша рідна мова — модна і сучасна.
Розрулюючи поняття того, що ми маемо зараз, ми повинні віддавати собі звіт, що «рідна мова» як понятя умовне, і сам по собі «рідна мова» як поняття зазнав крупные насильство над собою – насильство глобалізації, модернізації та урбанізації, котороепрівело до масової ассіміляціібезгосударственних народів.
Здавалося б, у чому проблема? Рідний мова-це native language, мова мого народження. Мова, яку першу освоїв в дитинстві, далеко не завжди є мовою, на якiй найлегше висловлювати свої думки (т.зв.. «Другою рідною», thinking language). І слід., Умовний Я не можу назвати язик, освоенниймной в дитинстві, але яким мені вважати – рідним? А якщо мова моіх предкiв взагалі третя, умовно якутський? Як я можу назвати язик моїх предків не рідним? Відректися від предків негоже. А що робити, якщо у мене предки разнихнародностей? Взагалі каша в голові …
До того ж, погоджуючись з таким узкімопределеніем, ми як би примиряємося з тим фактом культурно-мовного насильства, який був здійснений над нашими предками, які заради своейсоціокультурной адаптації та продвіженіяпо службі т.п. відреклися від мови своегонарода і предків як від «непрестижної». Тим більше, що найчастіше язи кібезгосударственних народів реально піддавалися приниження і дискримінації, аж до фізичного унічтоженіяобществ-носіїв цієї мови (як самийяркій приклад, це кримські татари, але з відомою поправкою можна привести приклад знищення основних стержнейтрадіціонного українського суспільства – заможного селянства і інтелігенції, репресій проти чеченського ілічеркесского народів). Слід., Змиритися з сформованим станом язиковойшізофреніі це по суті визнати «право сили», і навіть «право насильства», змиритися з процесом етномовному згвалтування! Етокак мінімум морально сомнітельнаяоперація. Це виглядає саме какузаконіваніе насильства post factum, типу, вже нічого не зміниш, так додамо насіліювід законності ?!
Ось тому відповідь «Рідна мова це мова, яку я першим освоїв в ранньому дитинстві» є невірним як чисто технічно (отлічіеязика раннього дитинства і мови удобствамишленія в багатьох випадках, що лішаетнас права зробити це логіческімопределеніем «рідної мови»), так і морально-політично ( посколькучревато закріпленням ассіміляціонногонасілія).
З таким же успіхом «рідним» можетсчітаться мову мого народу або моейполітіческой нації, які швидше за могутсчітаться «рідними» – вони рідні, тому що я їх вибираю як рідні. Так, етофеноменологіческій підхід, але як бачите, немає більш «фактологічного», «речового» підходу в умовах вже навіть не Модерну, а навіть постмодерну. Мойетніческій бекграунд, моє дитинство і язикмоего мислення – це все передумови того мого фінального вибору, спираючись на які я вважаю за краще і вибираю «рідне-для-мене». І це чесніше – і пряміше – відповідає на питання «З ким ти?». І тогдавсякім українським Колесніченко, коториепитаются використовувати помилкове визначення «рідної мови» є логіческоеопроверженіе, і всі підстави сказати: що ти, манкурт безрідний, за меняраспісиваешься? Мій Russian native languageне дає підстави вам вписувати мене в ваші неоімперські і русофільскіепрожекти. І стратегія Антоновича вже всяко благородніше, ніж стратегія Гоголя, викриттю вже Шевченком і Кулішем!
Бути за вільну, вільну украінскуюнацію, яка на своїй землі крізь бурі битв пронесла свою народність і гідність – це доблесні, ніж бути за окупантів, імперіалістів і асиміляторів!